Переляк: бачиш мене у дзеркалі!
Тільки богів не клич – не допоможуть!
Це не я проявився, це – зір Калі,
Це проявились Сили її каламуть.
Я звик в Мандрах не боятись нічого,
В Мандрах Думок за межі Реальності,
Бо сприймаю будь-якого Чужого
Як Носія Доброти монадності.
- Чую смертного! – Голос - Бачу смертного!
Кінець Буття хіба наближається?
Який Світ породив тебе, суєтний?
Що, говорити твар ця наважиться?
Мовчу. Мовчу! Навіть думки завмерли.
Стою в центрі зграї форм незбагнених,
І тільки Душа закриває жерло,
З якого літаю в Мандрах шалених.
- Знаю! Він прийшов з далекої Далі!
Там ми колись були богинею!
Бач! Алаверди давно ми не мали –
Я перейду з ним на його лінію!
- Дивно: мене досі ще пам’ятають!
Бач! Я досі в цьому світі живу!
А Хто ти? Про тебе люди не знають!
Я про Тебе Своїм теж ніц не скажу!
У дзеркалі бачу себе: патлатий,
Треба вуса, вже пора, обкарнати!
І, напевно, змінити Думок шати,
І припинити із Мандрами грати!
30.09.3016
Липовий Скиток
