По пилу,по дорозі босоніж
іду шляхами свого я дитинства.
Старі вже верби плачуть,бо старі.
Роки життя наповнені по вінця.
Розказують багато пережили.
Вітри ламали віти,холоди.
Та річка їх коріння напувала
і зеленіли кожної весни.
О,верби,верби я стара як ви.
Роки життя вже коси побілили.
Нема вже дівчинки із бантом золотим.
Яку ви пам"ятали і любили.
Та ви мене впізнали.Теж радію
я зустрічі із вами.Зберегли
ми ніжність серця.Спомин про родину.
Багато з вами бід пережили.
Я мов в дитинстві притулюсь до вас.
Цілуєте пошерхлими губами.
Ви молоді для мене.Я для вас
маленька дівчинка з косою і бантами.
Прощаємось...Мій дім давно не тут.
І поруч з вами інший людський гомін.
По пилу,по дорозі босоніж лишаєм
ми серця на добрий спомин.
