Знаєш…, а я сумую,
Тишею заворожена,
Ніби щось серце чує
І якось йому тривожно.
Поглянь, он та пташина
Щось не відходить від хати
Мов би зрослася з гіллям
Навіть не хоче літати…
Чиясь душа в пір’їнках
Мабуть, сюди приблукала,
Шукала в світах щастя
Та так його й не спіткала…
Й може я загубилась
У мандрах своїх по світу...
Лише одне лишилось
Оця хатина і вітер.
