Вони як діти: виношуєш задум, пишеш та доповнюєш. Життєві та професійні ситуації стають матеріалом. Хоч кожна виходить інша, та дорога по-своєму.
Текст написаний і висловлений вголос, якщо вони навіть однакові за змістом, – стилістично різні тексти. Те, що виграшно виглядає написаним, яке складає його сіль та ефект, буде надто громіздким для сказаного. Текст сказаний дійде до слухачів, якщо речення достатньо прості та завершені. Хоч створені автором, та іноді виходять незалежними від бажання і починають жити власним життям. І відчуваєш, що не маєш права деякі речі змінювати, як незалежні від тебе, бо ти є лише інструментом.
Створене натхненням виходить кращим від звичайного опрацювання матеріалу, хоч і без нього не обійтися. Адже інтелектуальний людський багаж – безцінна річ. З цієї бездонної скарбниці черпають усі. Вона служить невичерпним джерелом для тебе і для наступних поколінь.
Відсилаючи кожну, разом із радістю за виконану роботу відчуваєш смуток: віддаєш її у інші руки – як там із нею обійдуться? Відчуття авторської власності та відповідальності за створене теж достатньо сильне: не зашкодь, а допоможи. А ще виявилось, що неувага до себе особисто сприймається легше, ніж до створеного. Ситуація, коли прихильна опіка стає джерелом натхнення, не дивна. А я там, де мої діти і джерело натхнення для них.
Оригінальний текст 2004 року.
“Сторінки записника.”
Світлина із інтернету.