Моя невидима фортеця,
Яку хтось інший збудував.
Вона ніяк не піддається,
Хоч як би цього не бажав.
Мені здається, ключ у того,
Хто знає більше, аніж я.
Коли думок дурних облога,
Він мов непробивна броня.
Моє нутро оберігає,
Де грішні сумніви - чужі.
Мене до себе не пускає,
Я ворог власної душі.
А ти питаєш, милий друже:
“Що ж приховав в собі ти там?”
Хотів би розказати… Дуже…
Та поки що не знаю сам.
