Клякаю під хрестом Твоїм, мій Боже,
Якщо гріхи мої простити тільки зможеш...
Твій погляд зболений від гострих голок терня,
А я така мала - менш макового зерня
Страшний той біль спотвореної правди...
Я проведу Тебе у те, що буде завтра,
В те, що впаде Тобі із рук людського сина-
Марії-матері - облюблена дитина...
Я вип'ю всі Твого страждання краплі,-
Бузумні вигуки... чого ви в світі варті?
Безумству натовпу й до нині не прозріти...
Несуть хрести і матері, і їхні діти..
Душа кричить, бо кривда безконечна.
Коли ж страждання того стація кінечна?
Де, Боже, плечі ті, щоб здужати нести.
Шлях найтернистіший без докору пройти
Болить вона...до кінчиків, мій Боже,
Прости усі мої провини, якщо зможеш...
Спокутую, ридаю і жалкую, Христе,
Обмий мене з усіх гріхів в четвер Твій чистий