Іду знайомими стежками.
Чи сад все той же і без змін?
Так тішу все себе думками...
Чекать мене завжди він вмів.
Але чому ж так серце б"ється,
Чому неспокій у душі?
Невже десь юність відгукнеться,
Що притаїлась тут в тиші?
Все повільніше уже кроки,
І я не вірю вже очам:
О як мене торкнув неспокій!
А сад так радо зустрічав.
Стелив м"який із листя килим,
Вбрання новеньке одягав.
І був якийсь, не зовсім звичним,
До мене руки простягав.
Ввібрали очі сад осінній.
Як до лиця багряний цвіт!
І я шукаю з нетерпінням
Моєї молодості тут слід..
Тепер тут осінь хазяйнує.
Ти була свідком юних днів.
Чому ж це час усе руйнуює?
Як досконало все зумів...
Поговори зі мною, осінь,
Узнать всю правду поможи.
Чому в житті все так не просто.
Шукать де молодість, скажи?