Казочку про Рябу бабця дочитала. Замислився дід...
й внучка здивувала.
- Що ж воно за кура? - дід промовив стиха. Обіцяє золотеньке.
Та не було б лиха! Якщо стане нести золоті яєчка...
- Тихо... Тихо... - бабця діду. - Більше ні словечка.
А внучечка прислухалась до кожного слова, то ж у мить
зметикувала про що іде мова.
- У вас, - каже, - якісь кури неправильні. Знайте! Тому яйця
легко б'ються. Часу ви не гайте!
У декого, бачте, кури золотом несуться. Золоті яєчка
так просто не б'ються.
Завтра піду обміняю, одну... на десяток. Купимо гарну корову,
троє поросяток, і козлика, і козичку, баранця й овечок. Ще й
для мене назбираєм золотих яєчок.
Ой, як добре стане жити... Лиш відпочивати! Ото тільки,
що й мороки - яйця продавати.
Отакі від внучки чули баба й дід словечка.
Добре, якщо несуть кури простенькі яєчка! Ті прості,
скажу вам, кури тримаються хати. Ще й навчають наших діток
гарно працювати.