Я не готувався святкувати,
Бо все завойовував "скарби",
Що приречені занепадати,
Попри міць моєї боротьби...
Сил і часу віддано немало,
Та ніщо не вічне — де не глянь...
Як несправедливо ж виглядала
Ця даремність багатьох старань
Не мирився я з речами тими,
Думав, справа саме — у речах!
Безпорадно знизував плечима,
З жалюгідним болем у очах...
Збили з ніг мене поразки, втрати,
Відчай, розпач — як мале дитя!.
Врешті я збагнув, що нині "свято"!
— День Залежності мого життя!
Як здавалось, те життя шаную...
Та в момент прозріння зрозумів,
Надто низько я його ціную,
Більшість розміняв, а не змінив.
