Байдужий погляд...
Всі ідуть...
Усі спішать,біжать,кричать...
В душі нема у них тепла...
Немає щирості й добра..
Не вміють люди більш любить..
Вони лиш вміють нагрубить..
Плюнуть у душу, ранять серце..
Підуть собі ,ще сміючись,..
Навіть не обернувшись...
А друг найкращий,що в нас може бути...
Це друг людини,душі рятівник...
Простий собака,що любить людей..
Той вірний погляд, водночас сумний..
Він друг, він захисник,..
Частина життя ...
Собака любить,вірить, свято вірить...
Людині,яка з ним усе життя..
Так прикро,коли люди так черствіють..
Своїх товаришів лишають...
Десь викидають...Залишають...
Люди живуть...І забувають..
Собаки ж завжди пам'ятають..
Вони людині довіряють,
людину люблять й поважають..
Коли їх люди залишають,
вони чекають їх, чекають...
Все дуже добре пам'ятають..
І ще існують, чи живуть...
Та не живуть. Ні! Не живуть..
Вони тоді ще помирають...
Коли їх люди залишають...
І більш до них не повертають..
Достойний вірш!Лілія!Є цікаві фільми "Хатіко" і "Белый плен",але мабуть Ви їх бачилили.Вони дуже цікаві(якраз на теми вірша).Перший фільм на реальних подіях...