Душа моя зробилася німою:
Хоче кричать, але бракує слів,
І сам не розумію, що зі мною,
Вночі не сплю й давно не бачив снів.
Десь у душі закралася тривога
І стисла серце щоками лещат.
І вже не заспокоює дорога,
Хоч тиснеш газ, а гальма все вищать.
Життя зробилось враз неначе мука.
Щодня із фронту жду добрих новин
І у висках від хвилювання пульс аж стука:
«Дай Бог, щоб кожен повернувсь живим!»
А там – війна… І страх щоразу поруч,
Коли від вибухів здригається земля
І піднімається з осколками угору,
Щоб потім впасти смертю на поля.
Але не смерть страшна - загинути не страшно,
Страшніше залишити все, як є,
І уявити, що без мене буде важко
Комусь продовжувать життя своє.
20.02.2015р.
