На узліссі мама-їжачиха
Говорила їжачкові стиха:
- Годі, синку, бавитися! Досить!
Вже у ліс прийшла холодна осінь.
І в цю пору вся наша родина
Спати укладається на зиму.
Їжачку ж, як всім маленьким дітям
Ще бажалось радісного літа.
Засинати не хотілось зовсім...
-А яка вона, ця дивна Осінь? -
запитав нарешті він у мами.
- Це пора з туманами й дощами.
Зміни настають у всій природі:
В небі сірі-сірі хмари бродять,
Сонце світить, але мало гріє,
На деревах листячко жовтіє...
Їжачок лише зітхнув сердито:
-А що, якби Осінь попросити,
Щоб до нас у ліс не поспішала?
Але їжачиха так сказала:
-Неможливо це, синочку любий.
Хоч-не-хоч, а вже тепла не буде!
Їжачок не міг всю нічку
спати.
Та й надумав Осінь розшукати.
Й тільки-но зірки у небі згасли,
Він негайно в подорож подався.
Обійшов усю діброву швидко,
Але Осені ніде не видно.
А, коли котився по стежині,
То побачив кущик горобини -
Ягідки у кетягах поспіли,
І листочки зовсім пожовтіли.
-От біда! І що тепер робити?
Став малий у листячка просити:
-Гей, листки-листочки, зачекайте!
Є до вас проханнячко у мене.
Не жовтійте і не облітайте,
Ще побудьте трішечки зелені!
Та у відповідь листки тільки затремтіли.
І на землю з вітерцем дружно полетіли.
Знов їжак потопав по стежині.
Дивиться, а в небесах хмарини
Сірі-сірі, ще й якісь сердиті.
І почав він у хмарок просити:
-Гей, хмарки-хмаринки зачекайте!
Не вмивайте дощиком доріжки.
Сонечко від нас не затуляйте,
Хай воно іще погріє трішки!
Та хмарки на їжачка навіть не дивились,
А холодним і рясним дощиком пролились.
Мокрий і обліплений листками
Їжачок приплентався до мами.
Їжачиха пригорнула сина
І промовила:
-Моя дитино!
У природи є свої закони.
Їх змінити не дано нікому!
Після літа наступає осінь.
Слідом, зимонька приходить в гості.
Ну, а потім вже весна і літо,
Знову буде сонце землю гріти.
То ж, обтрушуй листячко зі спини
І вкладався спати на всю зиму!