Одного сонячного ранку
У лісі Лис знайшов бляшанку -
Важка, блискуча, металева
Вона привабила б і Лева:
На етикетці паперовій
Був півень різнокольоровий.
На напис Лис і не дивився,
Бо змалку грамоті не вчився.
«Ось в хащі бочку відкочу,
І там наїмся досхочу» –
Подумав Лис. І взявсь до справи.
Щоб швидше скуштувати страви.
Півдня провів лис у напрузі.
Та все ж рудастому хитрюзі
Вдалося бочку відкотити.
Зібрався він її відкрити –
Аж раптом, крізь траву і хащі,
Продерся Вовк з п'явками в пащі.
(А Вовк в дитинстві, любі діти,
Не хтів за партою сидіти,
І в літерах до цього віку
Ні „бе", ні „ме", ні „ку-ку-рі-ку".
То ж, що у бочці за дарунок
Йому підказував малюнок.)
- Добридень, Лисе! Я ся маєш?
Чи ти на когось тут чекаєш?
Поки я човгав по болоту
І їв усяку там гидоту,
Ти тут часу́ не марнував,
І десь курятинку дістав.
Тепер вона моя! І край!
А ти швидкіше утікай,
Допоки я в тебе на шкірі
Не наробив зубами діри!
Та не збирався Лис тікати
І здобич Вовкові віддати.
Між ними за хвилину - трійку
Зчинилася кривава бійка,
Й тривала, поки вони вдвох
Не впали на зім'ятий мох
З шматками шкіри на зубах,
Без сил в скалічених тілах.
Цієї бійки шум, слова
Почула тітонька Сова,
І, поки Лис із Вовком бились,
Вона із темряви з'явилась,
Та на бляшанці, що лежала,
Відразу напис прочитала.
- Які ви все-таки дурні.
Вдались до бійки, маячні.
Як би читати добре вміли –
Ще вдень обидва б зрозуміли,
Що в бочці цій не м'ясо півня.
А біла фарба екстра-рівня!
Мораль запам'ятайте, діти,
Бо ніде правду щиру діти:
Письменного уважні очі
Побачать більше й серед ночі,
Ніж неписьменного зіниці
В яскравий день. Така різниця.
"Письменного уважні очі 
гарно
