Уже не жид, і не поляк,
І не москаль тя розпинає.
Москалю воїн буде рад,
Що з ним робити, ми вже знаєм.
Тарасу у страшному сні,
Таке жахіття не насниться,
Щоби дітей живі батьки
За хліб вдягали в багряницю!
Майбутнє ставлячи на карту,
За гречку вкотре продають.
Набивши пузо ніц не видять,
Лиш ностальгії віру ймуть.
Сини на сході помирають,
А мами, втомлені, живуть.
До Ради блазнів обирають,
А ті синів із тилу б'ють.
З кацапом знаєм, що робити.
Не перший рік іде війна.
Та туга чорна щемить груди,
Омріяне не скоро буде,
Батьками програна вона.