Час ллється, мов пекучі сльози,
Мов краплі крові, струменить,
Які застигли при морозі
На спраглих устоньках. Летить
Крізь темні ночі, буйні води,
Крізь холод та нестерпний жар.
І жодні явища природи
Не в змозі загасить пожар
Тих чар, котрі заполонили
Цей світ і все наявне в нім,
Скували мов, заворожили
Підманливим зіллям своїм,
Немов кохання чисте, свіже
Вогнем у серці пломенить.
А час на частки душу ріже,
Щоб дочекатись тую мить
Святу, палку. Не зна, не має
Ні простору, ніяких меж,
Весь всесвіт міцно обіймає,
Усім, всіма керує теж,
Немов начальник. Ми – підлеглі
В всьому скоряємось йому.
Та згодом він, неначе кеґлі,
Збива з життя нас. І тому
Нам слід навчитись цінувати
Хвилину кожную життя,
Часу не гаять – працювати,
Щоб вдосконалить майбуття
І залишити після себе
Частинку власної душі,
Що полетіла вже на небо.
Тож, любий друже, жить спіши!
Євген Ковальчук, 27. 02. 2010
