Тихими переливами, піснею квітня,
струмки потечуть десь під гуркіт грози.
Гарматами змучене поле розквітне
і мати старенькі протре образи –
Великдень.
Як вітер торкається зранених вишень,
скипається сік наче кров на гіллі.
Здається, боятися стали ми тиші
і бачити очі позвикли в імлі –
жахіття.
Війни промайнуть дні злиденні, холодні,
литаври звістять перемогу в бою.
Хай міць України воскресне сьогодні,
молюся за кожного воя в строю –
навіки!
15.04.22р.
