Простори застеляв лапатий сніг,
Над містом кружеляли сни стокрилі
Й на скутому пітьмою небосхилі
Лиш місяця мигтів янтарний ріг.
Гуло в дворі. Я спав без задніх ніг
І мрілися мені все губи милі...
Здавалося, скипала кров у тілі,
Як в маренні торкався рук твоїх.
Схиляв тобі я голову на груди
І думав, що солодше вже не буде,
Струміло тепле щастя звідусіль...
Та потім все розвіювало рання.
Й думки іще подовгу краяв біль
Під віхоли плачливе завивання.
25.ІХ.22 р.
Який сонет! Браво!
Розмір обрали вдалий.
З перших рядків згадав:
"Вечерний дым над городом возник,
Куда-то вдаль покорно шли вагоны,
Вдруг промелькнул, прозрачней анемоны,
В одном из окон полудетский лик...".
Дякую за чудові емоції.
Спасибі за прочитання і відгук, радий Вашому поверненню)
Наскільки я знаю, то це один з основних розмірів сонету, яким користувалися як середньовічні поети Європи, так і українські неокласики. Але, загалом маю сказати, що ці чотири сонети були для мене таким-собі творчим експериментом і поки я не бажаю писати ще