Як хижий звір, ступає по землі,
Землі, де споконвіку мирні люди...
Страждають і дорослі, і малі,
Бо забрели сюди нащадки Юди.
Вона б не йшла, аби не ті сини
Лихого того каїнського роду,
В окопах давніх бачила би сни
Про мир і спокій, про любов й свободу...
Та розбудили посеред зими,
Коли надворі панував ще лютий,
Умили день горючими слізьми,
Про мир людей примусили забути.
Вона б ще спала — клята та війна,
Та є, на жаль, у світі ще країна,
Де замість люду — рабська німина,
Котру привчили жити у руїнах.
Життя таке є нормою для них,
Тож світові готують, вкотре, пута.
Планида наша — дати їм під дих,
Й допомогти війні навік заснути.
