Мій Дніпро - там болить Україна...
Був будинок - лишилась руїна.
Було свято - засіяли рясно,
нас ракетами вкрило, як рястом.
П'ять... Ні, дев'ять. Вже десять... Дванадцять
вдягли крила. Та що за нещастя?!!
Під завалами там страшні крики...
Двадцять перше століття... Це ж дико!
Дикі люди! Ні, нелюди! Свині!
За які ж бо гріхи це дитині?
Там бог смерті проходить і плаче -
він оплакує тіло дівчаче.
Не хотів, не бажав, ще зарано
у п'ятнадцять - це ж тільки світанок...
Обірвалась життя волосина.
Там прокльонами матір за сина,
там сльозами нічого не змиєш.
Там сивієш, там молишся, виєш...
Мій Дніпро так болить Україні.
Там - усі мої кровні і рідні.
Там бог смерті, йдучи по руїнах,
хоче вмерти у тих чорних стінах.
