Я втомилась на тисячу років,
Де дорога в Едемський мій сад?
Ще пройду кілька зважених кроків,
Та чи зможу вернутись назад?..
Там лишаю печалей тумани,
Може, більше не стріну ніде...
Мабуть, в Бога на все свої плани,
І мене він по долі веде.
...Я на тисячу років втомилась,
Дні несла і свої, і чужі...
І душа потьмяніла й зносилась,
Від страждання, немов від іржі.
Та нехай вже... колись відпочину,
Все минає, і це промине.
... Я молюсь за свою Україну,
Чи ж вона виглядає мене?..
Хочу гори звернуть, та не вмію,
Крок за кроком долаю свій шлях.
В своїм серці тримаю надію,
Наче квітку весняну в руках.