Глава 3
Поему "Сковорода" Тичина писав тоді, коли час для її написання, власне, минув. І справді: тема Сковороди існувала для нього в роки революції і громадянської війни. Від тих часів маємо справді сковородининську збірку "Замісць сонетів і октав", окремі вірші інших збірок. Після безславної поразки національної революції віра в життєздатність сковородининських ідей дуже підупала: чимало тих, які ще вчора шукали майбутнього України на шляхах добра і справедливості, повернули в протилежний бік: створилися психологічні підстави для виникнення філософії зла типу Донцова та іже з ним. Ці останні взяли з історії той урок, який вона пропонувала (інше питання, що запропонований нею урок був далеко не найкращим із тих, які вона пропонує взагалі).
Поэму «Сковорода» Тычина писал тогда, когда время для её написания, собственно, прошло. И в самом деле: тема Сковороды существовала для него в годы революции и гражданской войны. Из того периода имеется действительно сковородининский сборник «Взамен сонетов и октав» и отдельные стихи других сборников. После бесславного поражения национальной революции, вера в жизнеспособность идей Сковороды пришла в упадок: немало тех, которые ещё вчера искали будущее Украины на путях добра и справедливости, повернули в противоположную сторону: создались психологические основания для возникновения философии зла типа Донцова и иже с ним. Эти последние извлекли из истории тот урок, который она предложила (другой вопрос, что предложенный ею урок был далеко не лучшим из тех, которые она предлагает вообще).
Не найкращий урок взяв і Тичина. У своїй поемі він на догоду часові пробує модернізувати мандрівного філософа, вийнявши його із сфери проблематики морального самовдосконалення людини і ввівши в завужений простір питань класової боротьби, нібито єдиної панацеї од усіх (у тому числі й моральних) соціальних вад. Наш старчик вийшов пантеїстом і марксистом уводночас.
Не самый лучший урок извлёк и Тычина. В своей поэме он, в угоду времени, пытается модернизировать странствующего философа, вытащив его из сферы проблематики нравственного самосовершенствования человека и введя в зауженное пространство вопросов классовой борьбы, якобы единственой панацеи от всех (в том числе и моральных) социальных недостатков. Наш старец вышел пантеистом и марксистом одновременно.
Спочатку бачимо його в природній для Сковороди стихії:
Сначала видим его в естественной для Сковороды стихии:
Сковорода Сковорода
на землю упаде, на землю упадёт,
цілує квіти, трави гладить, целует цветы, травы гладит,
росою очі, немов незрячі, протирає: росой глаза, словно незрячие,
протирает:
— О Господи, як Ти всього мене наповнив — О, Господи, как Ты всего меня
наполнил
щедро, щедротно! щедро, щедротно!
Пошли ж душі моїй спокій, Пошли же душе моей покой,
і мир, і злагоду, й любов. и мир, и согласие, и любовь.
Я більш нічого не бажаю, Я больше ничего и не желаю,
о, Всеблаженний! — о, Всеблаженный! –
І Всеблаженний зразу десь почує, И Всеблаженный сразу же услышит,
і Сковороді и Сковороде
такий мир у серце ввійде, такой мир в сердце войдёт,
що він од радості і бігає, і плаче, что он от радости и бегает и плачет,
і кожне дерево вітає, и каждое дерево приветствует,
метелику й комашці дякує — бабочку и мошку благодарит –
за все, за все! — за всё, за всё!
вариант ритмизированного перевода:
Сковорода
на землю упадёт,
цветы целует, травы гладит,
росою очи, как слепые, протирает:
— О, Господи, как Ты всего меня наполнил –
так щедро, щедро так!
Пошли ж душе моей покой,
мир и согласье, и любовь.
Я прочего и не желаю,
о, Всеблаженный! –
И Всеблаженный сразу же услышит,
и Сковороде
такой уж в сердце мир войдёт,
что он от радости и бегает и плачет,
привет деревьям посылает,
благодарит букашку, мышку –
за всё, за всё! –
рядки, дуже споріднені з пантеїстським духом "Ганімеда" Й. В. Гете. А трохи згодом філософ викладає перед читачем щойно засвоєну науку класової боротьби:
строки, очень родственные пантеистическому духу «Ганимеда» И. В. Гёте. А немного погодя, философ выкладывает перед читателем только что усвоенную науку классовой борьбы:
К чому цей мир, К чему этот мир,
до чого ця проповідіь висока для чего это проповедь
высокая
і приоздоблені в герби словесні премудрі алегорії? и принаряженные в гербы
словесные премудрые аллегории?
К чому усі його протести, К чему все его протесты,
коли вони м'які, коли вони тендітні? когда они мягки, когда они столь
хрупки?
"Блаженні милостивії" — сказать катам?! — «Блаженны милостивые» –
сказать катам (палачам)?! –
Ударить так, щоб аж заграло! Ударить так, чтоб даже заиграло!
щоб пронеслося над хатами, чтоб пронеслось над избами,
над бідними усього світу! над бедными всего мира!
Щоб пробудилися незрячі, Чтобы пробудились незрячие,
щоб стали зрячими раби, чтобы стали зрячими рабы,
раби, ця сіль землі майбутня, — рабы, эта соль земли будущая, –
ударить! вдарить! ударить! ударить!
.......................................................
І зрозумів Сковорода: И уразумел Сковорода:
повстання. восстания.
Лише повстання знайдуть язик і мову, Лишь восстания найдуть речь и
язык,
якою б можна которым можно
до панів промовлять. с господами разговаривать.
вариант ритмизированного перевода:
К чему мир сей,
и проповедь высокая зачем в нём,
и принаряженная в герб словесность мудрых аллегорий?
К чему и все его протесты,
когда они мягки, когда они столь хрупки?
«Блаженны милостивые» – сказать катам?! –
Ударить так, чтоб заиграло!
чтоб пронеслось над хатой каждой,
над бедняками всей вселенной!
Чтоб пробудились все слепые,
чтоб стали зрячими рабы,
рабы – есть соль земли в грядущем –
ударить! грохнуть!
.......................................................
И понял тут Сковорода:
восстанья.
Одни восстания найдут язык и речи,
какими можно
с панами говорить.
Отож Тичина став успішно озброюватись єдино правильним ученням марксизму-ленінізму. Здається, значно успішніше, ніж в окремих поезіях "Плугу".
Итак, Тычина стал успешно вооружаться единственно правильным учением марксизма-ленинизма. И похоже, намного успешнее, чем в отдельных стихотворениях «Плуга».
Одна із більших таємниць Тичини, поема "Сковорода", довгий час інтригувала дослідників, від О. І. Білецького починаючи. "Поема, над якою поет працює ось уже кілька років" — так шанобливо говорили про неї і в 40-і, і в 50-і роки. І дійсно — коли-не-коли з'являлися "уривки" з поеми, здебільшого дуже гарні, і це підігрівало інтерес.
Одна из величайших тайн Тычины, поэма «Сковорода», долгое время интриговала исследователей, начиная от А. И. Белецкого. "Поэма, над которой поэт работает вот уже несколько лет" – так уважительно говорили о ней и в 40-е, и в 50-е годы. И действительно — иногда появлялись «отрывки» из поэмы, в большинстве своём очень хорошие, и это подогревало интерес.
Звичайно, рано говорити про те, що зробив Тичина із поемою в наступні десятиліття, але шлях, яким пішов автор "пра-Сковороди", великих набутків не обіцяв. Ось що писав з приводу видання поеми історик української літератури С. О. Єфремов: "Поет став на роздоріжжі, і либонь найкращим до того документом може бути один з останніх творів Тичини, поема-симфонія "Сковорода", читана в уривках на Сковородинському святі 1922 року. Задуманий давно ("Спинились ми на "Чайці": Васильченко з "Кармелюком", я — з "Сковородою", — писав Тичина ще 1918 року), цей твір і досі не скінчений. На мою думку, він скінчений і не буде ніколи, — принаймні в тій трактовці Сковородинівського сюжету, яку надав своїй "симфонії" автор. Почата в м'яких, лагідних тонах "Соняшних кларнетів", поема видко переживала разом з автором пертурбації в своєму змісті, аж поки докотилася до сліпого заулку, з якого немає ходу. Героя-созерцателя, що такий був взагалі близький Тичині з своєю "главною мудрістю — пізнай себе самого", раптом сунути в повстання, поставити ватажком бунтівників — це вже не тільки смілива думка, не тільки анахронізм щодо часу, це попросту викривлювання й історично і психологічно образу старчика Сковороди, це зґвалтування письменника, над самим собою починене" (XXVII, с. 354).
Конечно, рано говорить о том, что сделал Тычина с поэмой в последующие десятилетия, но путь, которым пошёл автор «пра-Сковороды», великих достижений не обещал. Вот что писал по поводу издания поэмы историк украинской литературы С. А. Ефремов: "Поэт стал на перепутье, и, видимо, лучшим тому документальным подтверждением может быть одно из последних произведений Тычины, поэма-симфония «Сковорода», читаемая в отрывках на Сковородининском празднике 1922 года. Задуманная давно ("Остановились мы на «Чайке»: Васильченко с «Кармелюком», я – со «Сковородой»”, — писал Тычина еще в 1918 году), [цитата из стихотворения «На могилi Шевченка (II)» из сборника «Плуг» - прим. пер.> это произведение до сих пор не закончено. По моему мнению, оно и не будет закончено никогда, — по крайней мере, в той трактовке сковородиновского сюжета, которую дал своей «симфонии» автор. Начатая в мягких, кротких тонах «Солнечных кларнетов», поэма похоже переживала вместе с автором пертурбации в своём содержании, пока не докатилась до слепого заулка, из которого нет выхода. Героя-созерцателя, а такой был вообще-то близок Тычине со своей «главной мудростью – познай себя самого», вдруг сунуть в восстание, поставить вожаком бунтовщиков – это уже не только смелая мысль, не только анахронизм времени, это просто искривление и исторически, и психологически образа старца Сковороды, это изнасилование писателя, над самим собою учинённое" (XXVII, с. 354).
У 1921 році у "Всеукрліткомі" вийшла окремою книгою збірка Тичини "В космічному оркестрі". В ній було вміщено 10 космічних віршів, свідчень нової поетової віри.
В 1921 году во «Всеукрлиткоме» вышел отдельной книгой сборник Тычины «В космическом оркестре». В ней было помещено 10 космических стихов, свидетельств новой веры поэта.
Благословенні: Благословенны:
матерія і просторінь, число і міра! материя и пространство, число и мера!
Благословенні кольори, і тембри, і огонь, Благословенны цвета, и тембры, и
огонь,
огонь, тональність всього світу, огонь, тональность всего мира,
огонь і рух, огонь і рух
