* * *
Славний край твій, мені невідомий,
ти його відтворив із любов’ю.
Рими почерк живий і невтомний,
вабить словом й веде за собою.
Спокусили природи розмови,
тиша лісу немов заманила.
Приголубила образність мови,
двері в рай твій уява відкрила.
Там в черемхах ховається ніжність
і дзеркальні водою джерела.
Тут журби розлилася невтішність,
в'ється низка думок невесела.
Я порушила стиль твій частково,
посадила міжрядь Незабудку.
І не гнівайсь, якщо в твоє слово
додала крапелиночку смутку.
Розумію, то зайве й нечемно
понад міру тривожити серце.
Все ж надіюсь, пишу недаремно,
й на невпевнений почерк озвешся.
