Чому ми іноді жорстокими буваєм?
І нам здається, ми кругом праві.
Про те, як боляче буває забуваєм,
Аж доки не ослабнемо самі.
Тече сльоза і серце завмирає,
І де зникають прощення слова.
Сліди навічно в душах залишаєм,
Аж обертом кружляє голова.
Здавалося, єдналися на віки,
Були часи, жадані для розмов.
І поцілунки у заплакані повіки,
Єднали і закохували знов.
Чому ж тепер мовчання ранить душу?
Куди поділися цілунки і слова?
Чому я іноді жорстоким стати мушу?
Від сліз бувають мокрі рукава.
Кому потрібні правда з правотою?
Коли вони роз’єднують серця.
А я щасливий тільки із тобою,
Ти, щедрий подарунок від Творця!
Можливо ми жорстокими стаємо,
Щоб мати змогу більше цінувати.
Із ким ми все своє життя живемо,
Та не навчились, просто…розмовляти.
2.03.2023р. Олександр Степан.
