*****
Прийшла до нас весна,
А з нею і війна
Жорстокая, страшна.
Моя душа сумна
І серце плаче, мов
Дитина. Ворог знов
Зі сходу без розмов,
Запрошення прийшов
В мій рідний, любий край
Йому покласти край,
Про що і мріяв вкрай
Давно ще. Але знай
Ти, вороже, собі,
Що не здамось тобі
Повік ми, далебі.
Ми будем в боротьбі
Свій край оборонять,
Немов стіна, стоять
За нього. Не віднять
Тобі його уп’ять*
У нас. Ми не здамо
Його, хай і вмремо,
Та запрягти в ярмо
Не вийде нас. Йдемо
За нього ми у бій,
Бо любимо край свій.
О, рідний краю, тій
Недоленьці лихій
Ми не дамо повік
Тебе. Її навік
Здолаємо, щоб вік
Кожнісінький ти рік,
День, мить, мов квітка, цвів,
Здолавши ворогів
Усіх без жодних слів
За дочок і синів.
*Уп’я́ть – діал. Знову
Євген Ковальчук, 08. 03. 2022
