Не дивуйтесь, добрі люди:
Долинчани і сусіди,
Що покинула будинок,
І поїхала до сина...
Літа мої вже старечі:
Що ж по тому,що ж по тому...
Як одній жити доречі,
Жити в світі вже старому...
Уже рік прожила в Польщі,
Спокій тут я відчуваю,
І живу я в сім"ї сина,
І пишу, й розповідаю...
Життя в мене тут красиве,
Відчуття в мене хороші...
Моя доля не порожня,
Повна радості й любові...
Сонце і тепло сердечне,
Діти й внуки мені в радість:
Усе душу зігріває,
Відчуваю життя вартість...
Уже рік минув у мене,
З того часу, як я тута,
За Долинською скучаю,
І за хатою своєю...
Я не знаю, чи вернуся:
У Долинську свою рідну...
Я живу тут і дивлюся:
Стає Польща мені рідна...
Не дивуйтесь, долинчани,
Що до вас я не вернуся...
Мої роки вже старечі,
В самоті жити не вмію!!!
Дякую, Ніно, і за увагу, і за розуміння, та все ж знаю, що не повернуся, бо жити одна уже не зможу, тай зізнаюся, що мені тут у сім"= сина гарно живеться!!!