Пів тисячі слів розіб’ю на рядки…
Хай навіть і вийде не з першої спроби,
Усе, що найкраще в твоїй є душі,
Я спробую скласти в закохані оди.
Писати…Неначе чорнило, це кров,
Встромляти перо гостре, в серце гаряче,
Секунди… Години…Роки, не той строк,
Якщо за коханням душа вічно плаче.
Щоб пульс був у кожному слові вірша,
Я спробую так написати, щоб люди
Повірили в те, що любов грішна ця,
Назавжди зі мною, мов тінь земна, всюди.
Прикрашу тебе…На це маю право,
У пристрасних римах ти будеш «Богиня»,
Щоб з натовпу крик: «Принцеса» і «Браво»,
Звучав услід вічно, де б ти не ходила.
Актриси, моделі…Їх шанси малі,
Ніхто не обійде тебе в порівнянні,
Я так напишу, аби друзі усі,
В придумані вірили, мною, скрижалі.
Повірили в те, що ти неймовірна!
Що я най щасливий улюбленець долі…
Утопія? Фарс… Поезія спірна?
Це лиш опинилася пристрасть на волі.
Це лиш народилось бажання в душі,
Вже вкотре, тебе в римах так описати,
Аби незнайомий хтось, в цьому вірші,
Побачив своє…Й захотів так кохати!
Який чудовий вірш про таке неймовірне кохагння! Хай щастить! 
