І сон сполохано тікає у пітьму,
Коли надходить цей лютневий ранок.
Кровить,кровить,кровить його серпанок.
Замало горя хижому йому.
Лютневий ранок зроджений у люті,
Охрещений розп'ятими крильми,
Цілує стигми чорної зими
І душі невідомістю закуті.
Десь між безсонням і пекучим болем
Стоїть Голгофа нашої землі...
Дрімає світ...Десь плинуть кораблі...
А в нашому дворі гуляє Голем...
Світ обережний, думає - ми скраю.
Упевнений, що нами відкровить...
А ми й у полум'ї продовжуємо жить,
Бо знаємо,хто не ввійде до раю...
