Чаруйся ніч, у небокраї сила,
Слідила світлом стежку золоту,
Здіймалась одним оком, тіні била,
І знов губилась в звиклу суєту.
У сутінках чвала підступно морок,
У темних жилах розливає тьму,
Заходить з тилу павутинням морок,
Чирка свою подобу неземну.
Ще стигне сонця дещиця у захід,
Скрізь відбитки залишила свої,
Жили б усі, обійми геть не зайві,
Вогнем волають пам'яті рої.
Насниться море, відблиском яскраве,
Ніби з тобою слідимо в піску,
Палає горизонтом, хвиля грає
Стежину світла золоту, хитку.