Без тебе я - в анабіозі.
Без тебе – летаргічний сон!
Стою з букетом на порозі
У косметичний твій салон.
Ти неприступна недоторка,
Незмінно модна, «от кутюр».
Наводиш кожного вівторка
Свій манікюр і педикюр.
Тебе вигулює ротвейлер.
А ми збиралися гульнуть?…
І я, багатий, мов Рокфеллер,
У кулаці півсотні мну.
Біжу, пришпорюю планету.
Ти знову зникла, як міраж!
Беру мобілку:
-Де ти? Де ти-и-и?
-Привіт! Я тут. Приходь на пляж.
Спішу, пливу до тебе брасом,
В зубах тримаючи букет,
А ти… пірнула із Тарасом!
У аквалангах тет-а тет!
Ах ти чудовисько лохнеське!
Чому ти дражнишся на зло?
Сама ж писала есемеску,
Що буде краще, ніж було.
Але ж були колись моменти…
Серця забились в унісон,
Й мені казала компліменти:
«Ти приставучий, мов гудрон»!
В мені вібрує кожен атом.
Молю тебе сказати «так»!
Ти знову клацнеш дипломатом:
-Ну, я пішла. Пока, дивак!
А за вікном летять лелеки,
І малюків комусь несуть…
К бісам! Іду на дискотеку,
Пора спізнать жіночу суть.
А там знайомі: Зойка й Настя.
Кричу: «Бон жур! Парле франсе?»
Та Зойка зойкнула від щастя,
Сказала: - Згодна я. На все.
Та незборимі твої чари…
Я долю взяв на абордаж.
Хто там сказав, що ми не пара?
Я ідеальний твій типаж!
Затям, примхливая чаклунко,
Спізнаю губ твоїх дюшес!
І в безкінечнім поцілунку
Удвох полинем… до небес!