Заходить вечір непомітно в хату,
А за вікном туману полотно.
Ледь-ледь відчутно терпкий запах м"яти.
Я вечір виглядаю вже давно.
Його я запросила на розмову:
Гостинність і повага, теплий чай.
Все це в розмові буде допомога.
І більш нічого..Прошу, вибачай.
Як завжди подивились очі в очі.
Він ненароком нібито зітхнув.
Здається, що далеко так до ночі,
А вечір так солодко позіхнув...
Ну що сказать? Не так усе й погано,
От тільки ночі довгі весняні.
А інше все - за сімома замками,
Настояні на м"яті, духмяні.
Так хочеться сказати йому більше,
Та я минаю те, що головне.
А за вікном стає усе темніше...
Та бачу, вже не слухає мене.
Заснув сердега.....Щось йому вже сниться,
Під монотонну розповідь мою..
Чому ж мені до ранку все не спиться?
Шукаю в тім причину й не збагну..
Неймовірно гарний вірш, душевно-щира розмова з цікавим персонсажем, майстерність написання. Дуже сподобалась і душевна мелодія. Дякую, Надійко, за мить відпочинку.
Гарний вірш. 
За все скажуть очі! 
Заходить вечір непомітно в хату,
Це певно нині місяць уповні... 
