Розсипається день молитвами принишклого листя.
Неба меса нічна обертає зірки на свічки.
Десь із засвітів чути - співають незримі хористи
Градуал "Вічний спокій" усім, хто відплив на віки.
Не спинити цей рух: крізь темінь - до вічного світла.
Всесвіт ним постає і наповнює сенсами нас.
Але жодна душа прощатись раптово не звикла.
І так спрагло спиває для зустрічей вижатий час.
Помолюсь серед листя, згадавши минулі розлуки.
В міріадах свічок не шукатиму більше свою.
У нежданий хорал слів і шелесту в'яжуться звуки.
Ми ж сьогодні усі біля прірви прощань на краю...
Будуть дні розсипатись, маліючи в шепоті саду.
Буде повнити світ суголосся нічних літургій.
Там, де розпач згорить, там народиться зірка розради
І промінням освятить дорогу немарних надій.
Чудовий вірш! 
