На полотні червневих шат зелених
дві постаті вдивляються у світ.
У білім – доброта і як на мене,
їй притаманний неземний політ.
Вона спроможна сонце притулити
до того, хто в печалі й без тепла.
Уміє біль без лікарів зцілити,
хист має миротворця і посла.
До губ торкнулась усмішка привітна,
з дверей розчула начебто романс…
Яскрава, прехороша і тендітна,
кохана жінка дивиться на нас.
А поряд в чорнім, кажуть, горда постать,
не признає поразок, ні звитяг,
втім, переміни відчуває гостро,
а ще… вона в поезії дитя.
Вплітає зерна істини у слово,
в рядках земну оспівує любов.
Живе нелегко і невипадково –
в біді спішить всякчас на перший зов.
І хоч розчарування вже спіткало,
закохується просто у людей.
Воліє щоб натхнення не змовкало,
і не мілів потік нових ідей.
Був червень. Мить спинили панни,
неподалік відомих світу стін.
Їх привело сюди бажання шани,
вони прийшли до Лесі на уклін.
12.06.2018
