Друзі, вас попрошу, не нагадуйте знов про гріхи,
Скільки б їх не було, всі у пам’яті завжди тримаю,
Може я десь-колись в мемуарні життєві рядки,
Їх відверто впишу і відкривши секрет зачитаю.
Про взуття у якому ніхто ще до нас не ходив
Поетеси, поети писали доступно й багато,
Те, що бачив в житті, як страждав, що робив і грішив
Я би міг розказати вам теж все прикрасивши гарно…
Гріх не схожий на гріх, як не схоже у світі ніщо,
І рівняти мабуть не доречно крадіжку з убивством.
Як сприймати бажання коли тобі двадцять і сто
І судити про те, що зробив у житті ненавмисно?
Гріхи правлять життям бо у них лиш заховано те,
Що ніколи не вдасться тобі підробити думками,
Тільки пристрасті гріх твою душу туди піднесе,
Де в емоціях світ, про який ти так мріяв роками.
У палкому коханні немає смертельних гріхів,
Тому пишуть поети про пристрасть віками дбайливо,
І красу відкриває нам в мармурі скульптор без слів,
Щоб закохані люди, мов діти, ще вірили в диво.
Гріхів безліч красивих в романах де тисячі зрад,
Скільки раз у дуелях витягував шаблю хтось з піхви,
І душив Дездемону ревнивий розлючений мавр,
А Трістан та Ізольда віддали життя ради втіхи.
Може й я не настільки заблудлий в гріхах чоловік,
Не до скону душа моя в пеклі страждатиме в чані,
Я кохав і кохаю в житті щиро так, як лиш міг
І кохатиму ту, кого вибрало серце, й надалі.
