Крокує липень зливами крізь літо.
Смакує сльози неба спраглий діл,
І так гротескно та несамовито
Пірнають в зливу міріади тіл.
А десь, між тіл, нестримно, незворотно,
Де вабить гіпнотична каламуть,
В цих зливах линуть душі. Їм маркотно,
Тому вони крізь фібри небо п'ють.
Тебе покличу в цей крутіж безодні
Напитись животворної води.
Ці зливи, мабуть, промисел Господній,
Де нас не вгледять вартові біди.
Стікає літо. Липень знай крокує
Дощами, що ввіллються в сік плодів.
Не плаче небо, а життя віншує,
Бо Хтось над ним так врешті захотів...
Сердечно вдячний за уподобання!
Щиро дякую!
