Зривається голос у звуках фальшивих,
Із крику на шепіт слова перейдуть,
У творчих потугах і в муках безсилих,
Так важко збагнути життя мого суть.
Ходжу в цьому світі в костюмі паяца,
Хоч мріяв давно про серйознішу роль…
Як мінімум Грея, грози мореплавства,
Якого чекає чарівна Ассоль.
Ще ніби й не жив, хоч старався щосили,
Та в кожній із ролей вершин не досяг,
У драмах трагічних лиш скроні сивіли,
А в жанрі любовному все йде на спад.
Старався не грати, а жити, як люди
Але все одно гра в’їдалась в життя,
У світі ілюзій, театри повсюди,
Одна кругла сцена, що зветься Земля.
Увімкнене світло яскравих софітів,
Розібрані ролі героями драм
На сценах життєвих очікують квітів
Актриси гламурні у вигляді дам.
А ті, що в костюмах сильнішої статі,
Давно розійшлися у грі не на жарт,
Готові на подвиги, вмерти й вбивати,
У світі, що схожий на фарс і театр.
Життя ніби гра...А вмираєм реально,
Сценарії доль не різняться нічим,
Стріляючи словом в ефір віртуально,
Я знов залишаюсь за кадром німим.
Мудро але сумно. Правда, мені Земля нагадує швидше в"язницю, ніж театр. 
