Відзеркалюється небо у ріці,
пливуть хмарки, ніби білі баранці.
Ой кудлата на них вовна, ой кудлата…
кучерявиться, немов в садочку м’ята.
Над водою в’ються ластівки, у них
піджачки чорненькі навіть у малих,
грудки білі, довгі хвостики, мов стріли.
А які ж ті ластів’яточка всі милі!
Ловлять ластівки комах тут. Ну і що ж?
В очерет сховавсь від них колючий йорж.
Бо злякавсь, що його можуть упіймати
ці проворні гострохвості ластів’ята.
Та ось хмарки всі з’єдналися в одну,
у велику сіру хмару і гучну.
Вже так голосно у небі грім лунає,
від дощу пора ховатись, кожен знає.
Стихне дощ, засяє сонечко ясне,
ми побачим, як веселка воду п’є.
Розбіжаться сірі хмари й знов на хвилі,
загойдаються веселі хмарки білі.