У прірву дивиться планета,
тут і моя стоїть країна.
А у садах та диких нетрях
лунає туга солов’їна.
Весна розходиться соками,
з любов’ю спраглу землю пестить.
На Сході ж кров тече струмками,
й не зупинити зла нашестя?
Смерть відточила косу грізно,
і запасла зі слів отрути.
Отямтесь люди! Ще не пізно
дітей до матері вернути.
Навіщо війни, розбрат, горе,
сліз материнських повні ріки?
Хай плугатар поля розоре,
і поховає зло навіки.
Засіє лан добром і щастям,
для миру викохає зміну.
Я вірю, тільки разом вдасться,
я вірю в розум, в Україну!
01.07.2015
