Як восьминіг огорнула щупальцями будні корпорація зла,
Мовчать серця, розтоптані людські права.
Як вітер здуває тендітний лист в осінньому вихорі зла,
Так і людей в утіл у корпорації зла.
Душі, як птахи, у зачині не живуть,
Системно крок за кроком колони йдуть у напрямку безодні,
Ніколи не буде як раніше, погрязлі у гріху
Ми будуємо завтра на осколках надії,
У темниці, де світло вже згасло.
Коли права, як пил, на випаленій землі,
Кожен подих сповнений страху,
Фортеця бездушшя трощить мрії.
Світло свободи тліє тільки в серцях,
Крізь ґратчасті вікна, що погляди пронизують,
Душі в ланцюгах, в болоті бездуховності змарніли.
Шепочуться люди, позбавлені слів.
Палає схід сонця, у калюжах печалі
Тужливі будні і їжачок у тумані.
