Був туман, ніби молоко –
Всенький світ за вікном поглинув.
Повернути бодай хвилину...
У думка́х я до тебе лину
Обездоленим байстрюко́м.
Нас у світу туман украв
У маленьку стару хатину:
Жовті квіти на скатертині
І твій погляд сири́й осінній
Через сльози туманним став...
Нам не холодно ще було,
Ми раділи удвох коханню
І не зчулися на світанні,
Як хвилина прийшла остання
І забрала його тепло́...
Мрію впасти до ніг твоїх,
Знову подихом їх зігріти,
Поцілунком вуста збудити –
І вже потім навік зотліти,
Ніби перший розтанув сніг,
Збігти краплею по щоці,
Щоби сіль на губах відчула,
Ніжну пісню мою почула
І любов нашу не забула,
І збагнула рядки оці...
Вересень 2024 року
