ЖИВА ОСІНЬ
В небо недоспівана злетіла пісня,
повернутися з весною солов’ями.
Осінь ще жива, хоча занадто пізня,
й марить поміж віт зі снігу покровами.
Час приспів завершити свою виставу,
парк безлистий майже, скоро зазиміє.
Цілковитий затишок в люстерці ставу,
навіть вітер підступитися не сміє.
Висохло на корінь літнє розмаїття,
тільки-но вбрання незмінне на ялинці.
Де-не-десь гриби стовбурчаться з-під листя,
видко білочці дістануться гостинці.
Засіріло дужче. Дощ прийшов надвечір.
Розтривожив тишу в парку ненароком.
Ніжним шелестом чіпляється за плечі,
дріботить услід за мною, крок за кроком.
Ліхтарі підказують, що час додому,
блимаючи жовтим оком на узвишші.
Зоставляю в парку негаразди й втому,
хай розчиняться у сій природній тиші.
11.2015
В С А Д У
Стою в осінньому саду, дивлюсь в безлисту даль.
Де-де ще яблука в ряду закуті у кришталь.
Похмуро, сад мов постарів, віддавши щедрий дар.
Моргає сонця лик з-під брів холодних сірих хмар.
Торкнеться яблук промінець, розтане дивне скло.
Та скоро осені кінець, де й дінеться тепло.
Стоять дерева мовчазні, принишкли й горобці.
Мені приємно, хоч сумні в саду затишшя ці.
А поруч на зчорнілий луг посіяв вітер сни.
Ще б снігу трохи, наче пух, заснув би до весни.
27.10.2015
