КРАЄЧОК СЕРПНЯ
Краєчок серпня, ще не осінь,
й над ранок небо голубій.
Ще бовваніють мальви досі,
і золотіє звіробій.
Снують світанками тумани,
настоєм кличуть по гриби.
На гарбузах тонкі жупани,
їм ще не скоро в погреби.
Вузька до озера стежина
веде від самого села.
Сизіє де-не-десь ожина,
ромашка десь не відцвіла.
Іду до озера без вудки,
здались мені проблеми ці.
Хоч ваблять і мене здобутки –
папір і ручка у руці.
Від сонця вибився окраєць,
ласкаво променем побіг.
Казково! Серце завмирає,
як хвилі котяться до ніг.
Високо в небі рівним клином
летять у далеч журавлі.
Стулила очі на хвилину
відчути серцем щем землі.
Сную думками без упину,
війни торкаюсь повсякчас.
Болить душа за Україну,
і за сплюндрований Донбас.
Був якось син мій на Донбасі,
весна буяла у садах…
Ми заблукали мабуть в часі,
тепер там згарища й біда.
Завмерло сонечко в зеніті
і припікає не на жарт.
Чому ж немає миру в світі,
чи він нічого вже не варт?!
Комусь-то вигідна руїна,
слабка країна, поготів.
Й конає в муках Україна
від мироїдів і катів.
І ллється кров за Україну,
страждають вірні їй сини
за мову, землю, за калину,
за мирне сонце й мирні сни.
Та скільки ж можна в лихоманці
тримати наш правдивий люд!
До біса діньтеся поганці,
як осоружний чорний бруд.
24.08.2014
