Морок ночей не зникне,
Як себе не назви.
Ми - світоглядні вікна.
Промінь у них - лови!
Множимо біль та острах.
Б'ємо душі кришталь.
Висаджені на острів
Назва котрому - "Жаль"...
Небо дарує днину -
У ватрі горить чебрець.
Викликом часоплину -
Дивний з собою герць.
У надвечір'ї тане
Спроба себе знайти.
Що як мене не стане?
Будуть сади цвісти?
Будуть! В промінні прянім
Будуть густи джмелі.
В кожнім новім поранні
Розпачі - ще малі.
Відтак в кожну ніч стрибаєм
За спокоєм в хвилі сну.
Добраніч? Тоді - навзаєм -
Дозволь, я в тебе пірну.
