|
Хочеш зайняти ‘дитину’ - вручи їй барабани, Мала..
Під «Очищення» даю вчути потойбічні клекотання,
Глибоко з шлунку на опуклості корабля в долині,
Я замовляв на ранок ‘СС’, Я не розмовляю напряму
Змусь, прокричати бажане, Тобі, Мені? Нам!
Не час кровоточити, коли потрібно започатковувати Порядок
Головне - настрій, й знайдеш управу? Всі кому міг довіряти -
Скам’яніли, від цього Відьма не-в-сне
Перебиранням поз розкопуючи яму
Темрява кусається, як на Неї поручитися?
Як Їй не-ма чого про себе розповісти? Зойк -
Все. Моя партія
«Кричатиме
Твоє ім’я
У небо..», - Suicide Silence ‘In a Photograph’
(Він буде. Вдихом. Харчуючись спільною атмосферою)
Це найгірший спосіб розпочати діалог - ‘Я пам’ятаю дні..’
Мені вдавалося абстрагуватися залишаючись замкнутою,
Тобі справді не везе з дівчатами, одні зґвалтовані
Дні купань на повітрі підходять до закінчення, вкотре
Окриляє Тебе невизначеність та темні глибини невідомого
Безумство космічне - професійна хвороба майбутнього мину..
Тижні міжсезоння з пробудження і засинання, перевдягання..
Решта - на морози, на розширення вологи у старих образах
Мала насипає на мізки знаннями, Ар - снігом на голову
Наді мною ніби персональна хмаринка, Я б її відігнала,
Але не хочу давати тобі ляпаса, було корисно сухим літом,
Як зажену скалку у п’яту, стану м’якою і вони повилазять -
Не тривож дівку, чоловіче, бо не знайдеш к..
Моя участь спостерігачкою - тасує стани присутністю всередині колоди -
Я не знаю, коли і, як, переді мною стане теперішнє, як спогад на картинці
Вібрація часу, нічого не вічне і все постійне
Контури помітні - прогнозування очевидне
Що за час.. Чорне полотно! А Мала має такий жасно-солодкий розум..
А я тут лише копія.. І ти цього ніколи не скажеш. Це єдине, чого не ска..
Або, - Ти падаєш. Ти сниш нинішню реальність
Жорстока смерть позбавила Вас возз’єднання зі Світом
Виштовхнуті із Ріки Перетворень, але була Істота,
Бог, бо не любив поклоніння у Свою сторону, і Він..
Пам’ятає Вас, Ваші незакінчені справи.. – І чому
Я чую це від Тебе? – Бо Він робить, а не говорить.
Він дозволяє Вам віднайти форму, Вуглик Попелу
Ви у Його човні, і Ріка.. – Розтеклась? Хто Ти?
Біжиш попереду розкопуючи рівчак струмочку
Цей паперовий кораблик мусить пливти, справді -
Це дуже мрійлива музика.. Мені потрібні Голки..
Безліміт на божевілля, – Я знаю. Мала говорила..
(Лицар-раб, Моїй Леді потрібна Кров Темної Душі)
Як побажаєш. Любов безкорислива, Її потреби вище
Сміх - дитині, червоне полотно - Художниці Світів
(Чи міг Він собі уявити на попелищі чергової площини..
Потрібна кров завжди була у Ньому? Банально) Ах..
Я б убив їх усіх, але ніколи - Себе!
Зрозуміла тільки зараз, Ти - древній
Захід втратив для Тебе романтику,
Це ж лише повзає точка напруги
Недостатньо компанії ботаніки, бо
Ґ - означає не лише ґрунт, але й ‘ґідім’ - дух мертвого з шумерської..
Особисті стосунки з кущем винограду, під ним дозволяєш собі плак..
Але я не бачила, лише чула.. Мінімалізм гіперболізує масштабність
Не-ма іншої форми для всього тут дійсного
Не з причинності, діло - очі промити
Намагаюся зрозуміти хто Твої лорди..
Були, і як впали перед тобою долі-ниць
Любитимеш, але ніколи не кохатимеш
Розчулення. Траво-ядерний, калійний
Радіоактивний, – Я все розповіла..
Далі лише метафізика, а це до нього, - механічна сколопендра
Покинула обіймати руку, її до себе план злий, символізмом тхне..
Суспільним вибором
Розбилася всередині,
Хоче зробити її єдиною, смертною, а не одягнути ‘шкарпетку’
Хоче з нею постаріти відкинувши метаморфози, технології..
Його Лейла була у Морі, й зараз у Ґрунті.. Зі мною ж розмовляла весь час
Її ще не закохана в нього версія.. Копія на чорний день, що тут коїться..
Я б ахнула, але така мелодрама була б банальною, тому вона не для них
Золоте Яйце без рушіїв, капсула часу, корегування курсу?
Лиш зсередини, чорне яйце в долині - командна гондола
Для колихання кохання у навмисне зіткнення,
А Твоя Мала - авіаторка, відхідлива, щемлива
Духота, навперейми, комплексна, монолітна
Це Вона - ‘Гіпотенуза’, а Я просто - ‘Медуза’
Клюга , патик лиш буде мене носить, чи-то -
Вже, археологічна диковинка
Екзальтовано-еякулятивне Море
Воно скам’яніло, а Вона впала в долину..
Чорний Храм яйцеподібної форми.. Море?
Що у Ньому творилося? Мала мовчить
Кольори, що не перемішувалися у відтінок
Пора до ями, надавати глибини заземленню
Де єдине чому змушують дивитися - насильство
Твоє над Черговою Твого голоду, біда досвіду -
Немає більше ‘хороших’ лиць для самовдоволення
Я б могла замінити тиранічне розплодження
Напевно, все ж - в Раю, золото над хмарками -
Золотаві дні Мої, хто це підтримує? Які помисли..
‘Мені начхати’, Він відповів, це Мене обурило
У післямові знаходжу промахи Своїх промов, бо
‘Як ж, коли «ні»’? Боги не запевнюються
Все завершити оргією? Й війною з голоду?
Покинувши ж не побачу, ідол, бійтеся не їх..
Протеже, книги заклять не підвладні читанню..
Капітан, Бог, як, до останнього, якщо ‘Від Творця’
З порядком транспозиції масового використання
Чи варто мріяти про камінь, як рольову модель?
Доведені, Я невинна
Ти входиш вкотре у..
Триденний міжсезонний цикл -
Зволоження, випаровування, штиль
Оксамитове сонечко - соромиться,
Але все ще причетне до вуличних умивань
Цілісних і цнотливих, по-співував, *цьом*
Горобчику, чому Ти не відлітаєш? *цвірінь*
Там тепліше.. Мо й розумію, гріє не дух, а тіло..
Для усіх, кого це стосується безпосередньо -
Ти не можеш Їм зрадити після ядерного злиття.. Цим..?
Збурення вуалі вакуумного поля, між Нами недосяжність -
Головна можливість існування цієї Світобудови.. У безо..
Там - холод, не взаємодіємо, щоб не остудити.. Це все..
Сягає до того стану, ціль у стабільності
Всесвіт розчиняється по-атомно у коханні
Перенапружено, якесь ‘свідоме запліднення’,
Керування до цього безпілотним, лиш
Заздалегідь програмованим.. Цікаво.. Ви адекватні?
Кругообіг вуглецю у парнику, думаю про любов
Засинаючи скрученою калачиком, у Дубчику інак-ніяк
Пам’ятаю його малою, здивували ці древні ліси..
Як батько забравши від матері відвіз північніше
Дощик був ввечері, нині - нічні почуття і хмари впалі
Такий важкий туман, що листя падає, не почула..
Твоє наближення за тими дитячими спотиканнями
Занепокоєний, бо кудись пропав серпень, нині вересень
Це був перший дощ з кінця липня, у один той Лейла хоче вийти
Температура впала, але хмари завжди розходяться, так, Ар’е?
І Ти давай ганяти вітром, впроваджуючи сталість й вітровали
Сонячно і так сильно дмухає жаром, ніби із Західного Узбережжя..
Йду полем й відчуваю Себе богинею, не менше
Те, як вітер обіймає мій стан, ніб руками
Те, як завівається моє волосся
І рветься спідниця, метелики розлітаються
На травинках відігріваючись, збентежені
Мо, це чи останній за сезон теплий день
Це золота Бляшанка, корабель без назви
Ти Мене зневажав, і Мені боліло сильно-пресильно
Я не хотіла цього, хотіли люди, суспільний вибір
Моральні орієнтири. Мені начхати, хоч Я і не хворий
У кожного Свій рівень взаємодійний.. Впливу важелі
Це - глибше й древніше коріння пра-щурів, дике
Ми плануємо паразитувати на Хроні, плодовито..
Метафори - вмерли, поети - крутять біля скроні
Більше нічого не приховує пристрасті, чому..
Батьки не вибачаються? Це ж - дичина, народе
Гра у ‘естафету’, форми недостатньо -
Дух під тиском, і це Мене вбиває
Ви соромитесь Власної участі, а
Дитину вже трусить як, сніг на горі
Взаємність, Я просто хотів самоти,
Але у Ній нікого не було, ‘творчої’ бо
Вибачте, але відчуваєш Її ближче, аніж тестикули між собою
Каструвати’ся б, щоб забути про ‘дотик’? Стоп. Я - поліморф.
Циклічно, також, все варилося на вогні землі, і кришці-сонця
Почну Свій день з усмішки.
Сусід - дурник, співає, півні - замовкають..
У кожного Свій рівень взаємодійний, а дівчата..
Часто ‘спрощують’ деяку чоловічу серйозність..
Вона може, а що Я?
Ти все ускладнюєш
Нас просто прокляв Посейдон
Вигнані із стоків.. Воу-оу
Ти все ускладнюєш любов’ю до всезмінності
Одного разу розчинишся зі снігом, скажи, що
Ми можемо вмерти, ментальні ступають убік
Текти далі? Набиратися гниллі і цвіту
Бігти до чистого випаровування, вкотре
Опадати у ніч на денну росу у затінку
Санаторій для слабких і душевнохворих,
А під ногами - ізолятори, імпровізовані,
У моменті сходження з потоку, виняткові
Місце Їм потрібне, усім знайоме, як районний центр
Я більше не хочу гратися урізуючи Свою волю
Не хочу впускати, не хочу відпускати, задуха
Тихе місце - у майбутньому, Ти - Йому потрібна
Чорт. Був ще ошийник, безпристрасний, бо за скафандр, і не тільки..
Набиралася знань у цифровому моделюванні, це зручно, магія ж -
Настрій, Ар не любить це слово, бо грати у шахи і боксувати одночасно -
Це важко, але не-нездійсненно, що кохати
Оспалий у Тебе не лише страх, Я Тобі не треба
Я завіяна, кишок не маю, там крутить від пустого ‘Я’
Допоможи мені віднайти цікавість.. Для самого себе?
Боги, як це негідно.. Мені зилко, – То є..?
Примружилася, – В один подих холодно і вогко, -
І тут Я Її почув, інформація - єдиний товар завжди у ціні
Мулька Я, вомінію, себто, є причина для високого підборіддя
Я пам’ятаю бабусю, але вона рано пішла, аби Я знала більше
Слів Тобі у здумівування
Дофамін говорить, Ти - Мені не ворог
Разом з відчуттям програшу, власна
Вимагаю одержимості, не хороша,
Як можеш бачити - Я пам’ятаю своє тіло,
Але рідко одягаю його, заплюгавлене..
Зашаргане дівоцтво, тихі ночі нині лиш свідки агонії
Мого вибору лиця яке надягну вранці, гриб чи водорість..
Космос мовчав не ділячись найціннішим - знаннями
Мої крики було чутно до вершини галактичної осі
Ось, моє переродження, мені дякувати не хочеться..
Пам’ять лиця сприяє моєму буянню, бо минуле за лай..
Мій останній трюк, змусила подумати, що це моя роль,
Але я викинула свої слова, залишивши їх для закулісся
Хоч і відьма, та оминала долинні схили в слоновій траві
Кролячі володіння й їхні діри у желейне дивосвіття –
Розчиняє Вашу капсулу часу, не зі злого умислу, природа така..
Йду хребтом вододілу, паралельно цьому вродному міскантусу
Мені не бракувало волокон для модних вироків, трійка літ..
Міняй сукні з швидкістю кроїння нової, покохала віскозу..
Вона так чудово огортає моє тіло, я в обіймах, ще голіша..
А від нього побут просто вимагав ганчірок, зима близько, -
Вкотре сповіщає Борсук, окрім нас у Його персональному раю -
Ніхто не залишається на зимівлю, бо до весни потрібно дожити
З шансом не близьким до нуля
Як в трубі вітри вільні гудуть
Упираючись тут у тупик витоку
Криволісся, на тебе, люба
Пекло чекає, лицем до.. – Ні, не Стікс..
Цей демонський хор співає фарбами
Жовчі й крові, це твоя особиста стежка
До нього, ромашками й волошками
У монокультурі до низу, як якійсь лані,
У пересвідчення, що тут все пересохло
Не шукай водиці, металево небо червоніє
Падає напруга подана на кінці Яйця
У парнику птахи високо не літають
Прохолодний вітерець задуває куди тре..
Форма моя для такого задоволення..
Свободу уможливлює недосконалість буття
Ага, а земля родить періодами
Й ще декілька банальних фактів..
Про які Ви забули бовтаючись до-сюда
Зими потребує земля, безперервний акт
Ваш – осів гранітним пластом.. Нитки.
Воду конденсував вночі конусами з павутин
Все капотіло для степових птахів у кам’яні поїлки
Троянди і кизил - сорокопудам і жайворонкам
Азиміни й зимові груші для зайців і ланей
Зліва - все криве й гниле, первісне
Справа - пирій стрижений під гребінець
Привид у власному домі, – Він не мій.
Просто була вакансія охоронця.
А в нього лице вбивці, але душа коханц..
Мала сміється про тебе, коли говорить
Ти вірний стратегії ‘око за око’
Твій трон на вершині заглиблення,
Бо живеш у паралельному вимірі..
На дні ландшафтної посудини, у саду твій дух
Не привітний, тікаєш як внюхаєш мій страх
Прямо у високі трави, у якусь з нірок
У обіймах творця мого переродження тобі легше,
Аніж з виведеним ним, – Хроне, якого хріна? – Хе-х.
Без Ар’а стало взагалі порожньо, ніхто не локалізує..
Байдужим, але слідкуванням
Живець під нами і навколо
П’ятдесят верств степової волі,
А я не повніша за розбите яйце
Небо сяє морозом й теплом
Кружляла голою, нема щастя
Нікому тут не потрібна
Молюся в ім'я марноти, – Ха!
Відьма створена для життя?
Посміхайте мене, – Прощаю!
«І прощаю все собі
За втягнення у це безладдя», - Kayleth "Forgive"
Естетичні тренди - ледве при тямі, як і троянди
Від моїх грибних поневірянь, через сором лиця
Я без-відповідне у мені, – Яка ж шиза
Як ти можеш зраджувати Нам з самотою?
Навчи. Полишаю твою городину, аби
Викопав ти бульбу і арахіс.. Заніс пальму.
Морози. У мене є яма у лісі на уявній півночі
Не хвилюйся за мене, все буде зі мною добре
Глибоко-глибоко у сирій лісовій западині
Де земля розійшлася і видно коріння в глині..
Там Я годую себе квантовими дивами
(Глибоко-солодкі твої поцілунки сливові..)
Відпускаючи свою пару у позамежжя горизонту подій
Здобуваючи потенціал руху від відкидання вантажу
Важко, але дається наука, бо Лейла хороша вчителька
Не будь Ти нелюдяним - Її час зі мною не відчувався б зрадою
Вранці знайдеш у пупку яблучну зернину, бо я не ворог твій
Твоїй системі «свій-чужий», споглядаю твій сон й танцюю гол..
Спокій ангельський торує мені шлях до пекельної влади, бо
Що ти зі мною зробиш? Закинеш у сингулярний реактор? – Ха!
Ой.. – Поглину, будеш двома нігтями на нозі, які фарбую в чорне.
Я - безстатевий, у мене не-ма чим з тобою взаємодіяти, диви.. – Тряс..
Це, що хрест?
Зустрів в полі..
Мавку, відьму, і зрештою, втямив, хто-така вона -
Смерть, її боюся, а Мала лиш сміючись дивується
Просячи не навидіти її за бажання ділитися з нею знаннями
Бо та не відчуває смаку, не чує, не має апетиту..
Не дихає, і в грудях її пусто,
Не має віку, немає болю і страху
‘Змія табуном топтана’
Ходить лише з дощем
Засинає лише сповненою см..
Її тіло ознака здібностей
Щось м’якше за камінь і твердіше за воду
Лагідне, як пелюстка шипшини.. ?
Копіює тваринні еволюційні приблуди
У плоду кохання є чому повчитися, бо у когось вийшло
Постійно потребує особистого простору, бо не хоче жити
Справжнє жахіття починається з просинанням.. Забирає!
Мучить себе вимучує, бо почувається ціліснішою, й не взнає..
Про Твої втручання запобігання буянню гниття, самовдоволе..
Трохи, бо сили з народження не цінуються, як опановані
Не скоро вона стане посередницею між нами, банально
‘Думаєш про мене’, але Мені потрібні Твої мозкові хвилі
Мала, Ти збочена, готова на все, аби тільки не виходити,
Зацікавити у звільненні?
Звісно, бо Я Тебе боюся
Ти - ідеальний ворог для того, хто шукає смерть
Нескорена, власне ‘Я’ забуте від любові і емпатії
Дике, магнетичне, Ти вкрадеш у Мене улюблену футболку
«Я обожнюю динамічний діапазон», ніби Я її взагалі ношу
Тебе проковтне змій, константа,
Але він може вдавитися, й ще
Сотні ‘але’, які ‘варті’, ууу..
Природа - *** надає розум для руху з відчуття обмеження
У Мене часто немає бажання з Нею проводити час, хтива стара
Сором - про відчуження, найтонший інструмент у ненависті
Томись, все бажає тут руху, інак - завиває
Це лише про Мою чутливість, гуртом - грає
Очікую на похолодання, кочовик немає дому,
Бо втікає від холоду, який гарантує плодовитість після відпочинку..
Гонимі бажанням гуртування, лише заради оргій? Осяду зі смертю!
Мув! Квітки із нектаром мають позитивний заряд, це..
Дехто бачать у тепловій формі, хтось вже ‘замкнув’
Чутливість, лагідність, ‘це не виховано, мовчати, чоловіче’..
Ар’ танцював під «Гори», ріс двома плитами долонь
Музика не та, але Ми літали там
Рабе, де-сниться? Синиця, десниця
Барвінок, до біса неповторні байраки..
Джузепе Бальзамо і філософський камінь
Поділля - ділило, Відьма вчиться
За руїнами фортець, без сіл із Бажання
Ця посічене ярами піднесення.. Ой-все
Підуть метафори.. Горобина, де? – Так ж, ‘південне’.
Єдине хвойне дерево - у мене в долині
Я швидше Лірой у моменті ходіння по курочку.. Хе-хе
Наука - про ‘вічний’ рівень пристрасті, відчужені розумом від розуму
Існували лише, як феномен - ‘культура’ і ‘технології’ разом.. (Ніппон)
Маніпулятивнсть, як властивість життя, живи, щоб жить’
Подайте Мені книгу тисячі постулат для фундаменту закону?
Видати - не означає ‘лише’ надрукувати, але й роздати
На чиїй самовіддачі Ми стоятимо?
Автоматизоване писання.. Ммм
Влада, тенета - містифікації..
Ми у беззоряному небі, і Я довбав
Вкотре Думати над Порядком
Про переродження, Коридори крізь фрактальні хамелеони
«Bludgeoned to Death», - це про Малу і Її колишнього хазяїна,
Який робив усе те під ‘класику’, бо те 'кришталеве насилля'
Один кодон на позбавлення себе цієї пам’яті, але Вона -
Хев «No Pity for a Coward»:
«Секунда до кінця. Що ж буде?
Тисни на курок, суко!»
Ламали багато дилем з новими схемами
Під ногами так багато замкнутих світів
Зроби винним Бога, за бажання возз’єднання
Хто це? Я даю цій дівчинці менше доби,
Перш, ніж вона вкотре полізе до ями
Не від болю фізичних руйнацій, а до них
Й Ви хочете від Мене якоїсь стабільності?
Важчий за граніт, лагідніший за землю, грішнувато..
Якщо, це - гра, тоді - чому Я не відчуваю складності
Потрібен патч, або це навіть не вистава, бо Я хочу співати
Залишається брудною після розмов, не запитує чого Я хочу
Займатися вокальною терапією до судоми пальців
Я по-правді, піднявся над Богом одягнувши Його мантію
Сфальцьовану віком, чим Відьма коптить очі? Жиром з сажею
Бог, якого Він бачить у відображеннях - посміхається
Легко Себе загубити? Я знаю
Збираюся купи, й не зберуся
(Продовжуйте Моє самопожи..)
Одного разу такий - назавжди
Сумніваєшся у цінності, – Ні.
Надаю, до незмоги проковтнути
(That's What She Said)
‘Моя Подруга’ - це навіть звучить, як ‘уфф..’
Пррр.. Дружина - була, а це - пропущений рівень
Комусь гірше? Безперечно, невинним на війні
Я все ще частіше не співаю, а читаю, як тремоло
Кролячі нори схилами - вушними каналами, все до
Хренових Цікавинок у лялькових ізоляторах (ля-Ля! Дякуйте..
Подякуй, що не стогони. Стоп. Не у Моєму смаку. Далеко-дале..
Що ще-й навзаєм?) Продовжить батьківське існування..
Діти.. Потрібно, щось від себе відділити, поки не згнило
Відчуття напруги і контролю ситуації - це про цю музику
Допомагала, лиш посилюючи стан безнадії до витривалості
Не чарівна виручалочка, як от, нативний інтелект, мовчу
Затверділе не переможе, гнучкість і слабкість - якості життя
Їх поєднуючи отримуємо 'грайливість', Мала? – Я не можу..
Ще Вона доводить мене розповідаючи про Лірині метаморфози
Вона не любить цифр, відтворить мене тупенькою німфоманкою..
Про Вас мені розповідав чоловік, - це улюблений Відьмин тезис..
Для запрошення до гри у зраду, вона це говорить постійно на людях,
Але з нижньою, фаготною нотою, зараз ж - це сакс
Не думай не думати, - цей тезис я постійно забуваю
Наче закляття спрацьовує, воля до задоволення бухне,
Або я стаю актором, – Магнітні катетери? Панно, ви,
Звісно, даєте. Це вам до Тесли. Через років дев’ять.
Інші вигуки на мене не діють, люблю Її переляк
Нікуди не біжу від Неї психоделічною стежкою,
Віддаюся цілком звабі важкого дихання - лише
Тепер я злий і розмовний, не люблю комуналки
Зимою відпочиває промінь у морфіновий ефір від саду
Та знаєте, якось нога не йде, і рука не тягнеться
Розширяю лисячу нору у схилі, що крейдяна гора..
Продовжую окуповувати стік сусіднього витоку
Оголеність природи у своїй винахідливості збурює уяву
Подякуй кату за чудову роботу
Відьма. В найкращому амплуа
Тому, що ще не зіпсований
Занадто стара для ‘юнки’
Занадто молода для ‘жінки’
Мені не везе з дівками..
Всі збочені, і не мною
Коханням? Деревенієш, Ар’е
Взимку лиш крейда в коханки,
Бо земля мерзла
Біло-біло, біль..
Витривалі мацала
Чи вже? Полюби ката
Відьма, а не Ліра
Нетипова врода для цього народу
Твій батько певно плавав за океан
Інформація - це все для мого розуму
Твої гени - чудовий екземпляр до ко..
Усміхнувся, бо віднайдено стимул
Там було ‘заплати’, а не ‘полюби’
Розчинився, бо всесильний у обіймах с..
М’яка, наче розмовляла зі совістю про свою неладну токсичність
Чи повторяєте Ви помилки, коли ніхто не дивиться? Вам голосно?
В болоті і агресивно, бо з нею це вже робили стерильно, естетику спотв..
Вбиваючи методично, проявляючи інтелект у винахідливості оволодін..
Знають де тебе порізати, щоб ти витискала з них у себе останні краплі
Ти їх злиш, бо занадто швидко доводиш, це могла б бути любов, але –
Ні, війна завжди стягує гидоту, бо є багато жертв для дослідження вино..
Дівчина лежала у своїй ямі споглядаючи крізь гілля золотий купол неба
Яма парувала, з’явився двадцять п’ятим кадром над її усамітненням
Простягаючи в долоні не жменю землі, – Будеш пити ко-ф’ю?
Дехто щасливиться, коли згадують про нього, Ліра заплакала
Два бажання у мені витало, віднести кудись Її на руках
Чи залишити все, як є, присівши на краю, розглядати Її
Мо, й розумію бажання, але хотілося сказати, – Проти.
Мене не збуджують сльози. Зараз засипляю тобі очі.
Її вбили, а в раю не було кому пожалітися, банально
Там люблять цікавий досвід, залишити з Її горем?
Нехай горить. Нам потрібні зорі в освітлення історій
Я напевно у пеклі і сам Світлоносний мене поїть своїм варивом
Відчуваю себе панянкою-містянкою, там пахне кіньми, тут - курми
Не забувай де знаходишся. – Розкажи про себе, бо Лейла лише хихоче,
Або.. Відмикається. – Занадто серйозний клоун (Той, що грабує банки
Й ламає бити об пивні кеги
З дня у день завдання те ж –
Під прикриттям вести зло за ручку
До самознищення пригнічуючи пильність затишком
Витріщаючись на стоячу воду, лице у содомії -
Вагітні дафнії поглинаються заживо зеленими гідрами
Най вже, закидає листям, що гниє кислим очищенням
Болото, а не сусідній витік, було, вкотре - взявся каменем
Та, вже ж - тече, далі й кудись за Плиту, Живцю за обійми -
Легкий спосіб ‘обнулитися’, але Хрон лише виплюне..
Ще молодшою, бо більше не пролізе дуплом сухостою
Ліси не промерзають, хоч вже голі..
Й нічого не заважає опуститися холоду, сирі, тоді як,
Поля, покриті морозом - сяють у світлі світанку
Ох, ці зимові сонячні ванни, починає парувати
Біжу до латаття, а чи, останню бордову нотку сезону
Кругленькі листочки! Потягне тала крига на дно..
Й вересень не забути! Закарбувати його виняткові квіти водяних лілей
Особливі, бо останні в сезоні, якщо не враховувати інвазійну коноплю
Згадати б, як за вереснем жовтень зустрів прохолодою.. Згадати.. Хоч ні! Прожити цей листопад так, щоб згадка була про красу першого снігу,
Рій хризантем напередодні зими, золото злаків і поволі зникаюче..
З дзеркального плеса ‘бордо’..
Не наробив дошок для доріжок,
бо потрібні дрова Відьмі митися взимку
Прийняв гру у обмеження навколишнім
Поговорили ні-про-що, бо мовчали
Це Ера Темряви. Мені усі заважали -
Тому ми тут. Чого ти хочеш? – Я нічого не хочу.. – Ем..
А у Нічого і немає чого Тобі запропонувати, – Тямиш? – Часом..
Ти можеш побажати все, чого хочеш.. Якщо Я не зможу виповнити -
То Ти не слабкіша за Мене.. – Будь мені другом..
*кхе-кхе, кашляє і матюкається по-шумерськи*
Ар аж вдавився.. Хто взагалі заїдає ко-ф’ю яблуками?
Та це не найгірше, що Я бачила в Ньому, не ідеальний..
Все таки, бо любить чорнослив! Під каву і люльку
Потрійна гіркота, так само приємно, як мав би три дружини
Ти нереальний? Сонечко показалося.. – Мініатюрист..
Дякую за основу. Фундамент, так-би мовити..
Травинкам, квіточкам - сприятливі умови
До біса обставини, Я створюю можливості - ці слова Я вкрав..
Але не дію, хотілося добавити вже Відьмі, читає Її думки
Примруженим і впевненим виглядав круком
Мені близьке те, що ти кричав під грозу
«Закутаний у плащ, який приховує мою шкіру,
Але Не Мій Сором.. » або «Невинна ніч не чує твого плачу,
"Якого хріна мені не-хвата?"
І коли ти б’єшся об землю -
Деякі кохані люди помирають,
Деякі кохані борються за виживання.» – Це все I.A.
Звуком можна передати нещадну руйнацію самоти
Мелодійна порожнеча
В найтемніші години –
Чужак став мені найближчим
(Небезпечно, але ти доторкнися, бо Нам цікаво)
Став вагомою частинкою мого життя
(Гарантуємо лише позитивний досвіт)
Розберися у Собі перед розбиранням світів
Відкрила збудження від власного відображення
У плесі між ліліями з гідрами.. Так і закрила, бо..
Об’єктивно, дівчата - гарніші, але
Й хочеться м’яса, а не риби.. Все.
Дівчина без дурості - як парфум без запаху
З нетерпінням чекаю першого грому.. Й-що, що?
Нічого не розберу із твоєї.. ‘Гіпер..Вентиляції’?
Але у мене є буклетики з текстами від Лейли..
Це ж її гра на усю цю Банку, побілити б..
Титаном, а-то жовті сніги від золота - таке-собі
Гадаю, у Мене буде чим зайнятися
Трішки, 'все не-за призначенням'
«Хмари розійдуться
Сонце усміхнеться,
і спалить страх всередині
Моє серце, моя душа
Будь зі мною до кінця
Не спи, моя Небесносте» – Invent Animate "Heavener"
ID:
1026779
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 18.11.2024 15:32:29
© дата внесення змiн: 18.11.2024 15:32:29
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|