Затемнені вікна сумного життя,
При свічці розмови життєві на кухні,
Попереду сніжна, холодна зима,
Розтягнуті ночі, без спокою будні.
Тривога у серці, хандра у душі,
Сирени дратують, не більше ні менше,
І крапельки воску лежать на столі,
Гарячі, як сльози Мадонни, не вперше.
Випробувань досить…І горя… Авжеж,
Чи нам лиш здається, а Богу видніше,
Це вже Рубікон, чи немає ще меж,
Стражданням для нас, нерозумним і грішним?
Мабуть, непосильна ця ноша для всіх,
Коліном одним до землі доторкнулись,
Боятись не сором, ганьбити рід - гріх...
Бо ми тільки берци по-справжньому взули.
Мечі наготові, досяжна вже ціль,
Ось тільки прикриємо груди щитами,
Забудеться з часом кривавий цей біль,
Розвіється темінь війни ще над нами.
У темряві краще всіх світлих людей,
Розгледіти в час коли вижити треба,
Тут кожен десятий, мабуть, Прометей…
Лиш шкода, що більшість торкнулись вже неба.
Затемнені вікна…Та світить в серцях,
Це світло народу, це душі загиблих,
Немає в минуле назад вороття…
Чому ж, ця свіча, як щеня мале скиглить?
ID:
1027742
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.12.2024 19:34:27
© дата внесення змiн: 02.12.2024 19:34:27
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
