Зніжитися… Зменшитися назовні,
Але розростися до меж галактики
І пройтись, пролітаючи повз пихатиків,
По кожній краплині, добром наповненій,
Без болючих ударів статики
Іти… Ніколи не озиратися.
Нехай світ почекає, не скисне
Впіймати мить, поки день її не пролистне
І кохатися в ній, у затисі
І квітнути поки вік не тисне.
А потім, споглядаючи ззовні
Роздивитись мальовані лінії
Що від миті до миті, від світла до тіні
І знову до світла… Голосні і безмовні…
І знову всміхнутись, хоч і в іншій країні.
