1.
Родившись в тисячолітних муках,
І нарешті побачивши світ,
Продовжуєш гіркі сльози лить,
Від рабства у гнітючих руках.
З вірою у силу козацьку,
Пережила владу царську,
Піднялась з колін, подолавши вікчервоний,
Але знов опустилась, в новий час – незалежний.
Боїшся перейти на крик,
У свій юний вік,
Нечисельну кількість раз гволтована,
Нещасна, розорена країна –
Україна.
2.
Ти у власному домі,
Опинилась в неволі.
Тебе продають з молотка,
За забруднені в кров копійки.
Ти вже не пишеш пісень,
У тебе сірі і ніч і день,
Все стоїш на коліна, наша єдина,
Незалежна країна –
Україна.
3.
І знов на твоїх плечах ярмо,
І знов руки, ноги стискають кайдани.
І знов на твою долю правителям всеодно,
Ти жевеш під замком, у їх полоні.
Вони ситі – ти голодаєш,
Вони задоволені – ти плачеш.
Ти не знаеш,
Коли кайдани розіб`єш –
Злиденна, знедолена,
Мати – Батьківщина –
Україна.
4.
Ти воскреснеш після тисячолітніх мук,
Ти породиш щасливий світ.
Ти розквітнеш, і на заздрість сволоті,
Піднімеш голову, вище їх рук.
І знов розквітне країна багато,
І знов на вулицях буде чисто,
І вперше управлятимуть голови розумні,
А люди будуть щасливо жити, в тій країні …
26 вересня 2010 р.
ID:
223844
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 22.11.2010 20:30:54
© дата внесення змiн: 22.11.2010 20:30:54
автор: Саша Янгол
Вкажіть причину вашої скарги
|