Лежить старенька скатерть на столі,
Не біла вже - з роками пожовтіла.
І не яскраві квіточки малі,
Та скатерть, як бабуся - постаріла...
Світлина на столі стоїть стара.
Вона уже тьмяна і чорно-біла.
На ній верба - потріскана кора,
Там молода бабусенька сиділа.
В її очах спалахують вогні.
Вогні яскраві - бісики ігриві.
Бабусі очі -зіроньки ясні.
Були колись... А зараз сіро-сиві.
Як молода ріднесенька була -
Чорну́ косу до пояса носила.
Була здорова, сила в ній жила,
А зараз ні - нема в бабусі сили.
Як на світлину погляд свій зведе
Бабуся люба - личенько смутніє.
Ох, Боже милий, швидко час іде!..
Кудись спішить - спинить ніхто не сміє.
Так день за днем і проминає рік,
Роки разом в століття вже спливають.
А разом з часом і бабусин вік...
Вона у вічність двері відкриває.
Солоні сльози тануть на щоках
І в серці біль, як молодість згадає...
То, може, щастя сховане в роках?
Роки,.. роки... Ніхто їх не втримає...
Бабуся мила сива вже давно,
Шершаві руки, змучені долоні.
Вночі не спить бабуся, всеодно -
Стоїть в дітей своїх на обороні...
За це так щиро діти вдячні їй.
За те, що ненька їх людьми зростила
Цілують руки матері своїй.
За все життя це Матір заслужила!..
