Глибин очей отруєна вода
Горить у вікнах ріками по склу.
Безмежних болей випивши до дна,
Шматками пульсу відчуваю млу.
Крізь подихи ледь чутного листка
Прольється лід гармонії сердець.
Тепер лиш смак холодного вина
Із ниток снів сплете живий вінець.
Солодкі миті, в серце проникавши,
Єднали наші долі в унісон.
Вогнем у душу назавжди ввірвавшись,
Вливаються в розбитості полон.
Безмежністю крізь марева годин
Стікають в пекло крапельки життя.
У смерті і крізь смерть тепер один...
Німію далеччю сліпого небуття.
Троянди спалахів твоїх тіней
Зривають скальп у спогадах щодня.
Ці кольори розніжених алей
Обнімуть смерть затертого ім'я.
Кидаючись у пошуках надії,
У тихих вулиць прошу теплоти.
Уже не хочуть оживати мрії
Крізь мертвий рай у венах кислоти.
Не повернутись нам у вічність днів,
Де сонце й місять в небі цілувались.
Така ціна залитих кров'ю снів:
Проснувшись раз, прожитим захлинались.
Руїнами душевної весни
Спускались ми все нижче й нижче.
Кохання ангели забрали назавжди,
У смутку тіл кінець ставав все ближчим.
Тепер і сон уже не спить в стражданні,
Розривом серця падає в кошмар.
І дотиком в солодкому прощанні
У Бога прошу повернути дар.
"Верни любов, утрачену раненько.
Віддам усе, благаю... поверни..."
Ридає сонце... кольором тихеньким
Стає душі ув'язнення у сни.
Сльозами розкидаючи лілеї,
Згасаєм в камені засохлої смоли.
В надії сяйва, ледь живій ідеї
Стискаємо долоні... в холоді імли...
І смерті розливаємся рікою...
Це буде раєм... Там де я і ти...
І возз'єднаємся у затиханні болю...
Два мертвих тіла... разом... назавжди...