Купалась в морі зграя лебедина
У спалахах прозорої води.
Знялася в небо – біла і невпинна,
Щоб більше не вернутися сюди.
Лиш тільки теплий вітер взяв на крила
Прощальний скарб солоної сльози.
Він, доки ніч на землю опустилась,
Кохання лебедине розносив.
І вже ніхто ті сльози не остудить –
Вони розквітнуть, в серці проростуть.
Кохання вірне знають нині всюди,
І люди ним собі встеляють путь.
Скільки позитиву... і рожевої віри... Рідко вірністю встеляють, рідко... Вимучено-лебедино виходить в житті...
Шкода і знову не погодитеся, та від прекрасних слів життя не стане прекрасніше...
******* А поезія - пречудова, і преніжна, і прелюба і ще багато пре-пре світлих... То ж дякую Вам особисто за Світло у Слові!!!
molfar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Стане, Лесю, стане. Бо ж спочатку було Слово. Диявол - у безголоссі.
А я сьогодні написала віршики української)))певно Ваш вплив))просто через ліміт не можу поки виставити. чекаю 12 ночі) і ласкаво прошу оцінити перші спроби
molfar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені цікаво з якої киниці черпаєте ідеї та надхнення!!!дуже гарно!
molfar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мушу сказати, що Мольфари - люди хоч глибокі, проте скритні. Ото шукав у Вас щось українською і не знайшов. А шо, слабо для мене забамбурити віршик рідною, Львів`янко?