ява сьома
ПОЗАВТРIМ
Кобзар
Лиш сме́рклося, Марiя з дому,
Як тiнь, майнула тихо в сад:
Чи хто гукнув її назад?!
Марія
О, Господи!.. та наче б нi...
То показалося менi...
Удень тут все таке знайоме,
А зараз - все таке вороже...
О, Боже!..
Зашарудiло щось в кущах!
Хтось причаївся!..
Хто це?..
Стра-а-хххх...
Та не лякай мене, небоже,
Хіба я чим тебе тривожу?..
По темнiм небi пiзнi хмари
Пливуть нечутно, як примари,
Таємно шепчуться гiлки,
Та з о́судом кивають в спину
Й сучка́ми ловлять за хустину –
В гнiздечках вимерли пташки...
А кицька – вдень руда й проворна –
Здича́вiла i стала чорна,
Ще й перебiгла (хтось наврочив)
Знайому стежку, тiльки очi
Враз засвiтились, як свiчки...
Кобзар
Марiя, нi жива, нi мертва,
До перелазу стрiмголов
Летить – там жде її любов!..
А, може, там нiхто й не жде?..
Марія
Я вмру! якщо вiн не прийде́ !
Мазепа (притишено)
Марiє...
Марiя
Гетьмане! Iване...
(ховається у нього на грудях
од того страху́ )
коханий мій...
Мазепа
(розгублено)
Моя… кохана...
Марiя
(вiдсторонюється)
Чом не приходили до нас?..
Мазепа
Хотiв позбутися тривоги...
В моїх лiтах...
Марiя
Неначе Бога,
Я, Гетьмане, чекала вас!
І прислухалась до дороги
Щодень, щонiч, що божий час...
Усю весну i цiле лiто.
А якось видало менi,
Що скаче вершник на коні,
І дрiбно-дрiбно б'ють копита –
Все ближче, ближче кожну мить –
До двору нашого летить!
Я при́тьмом вискочила з хати,
Аби вас першою вiтати –
Аж то в дворi гарцює злива,
Така пiдступна i зрадлива!
Густа, як у засі́ку жито,
Й двигтить об землю, мов копита...
Я не могла прийти до тями,
І затужила геть за вами.
Вже думала, не дочекаю,
Щоб вас побачити iзнов!
Мiй Гетьмане! я вас кохаю...
До складиру́к така любов!
Мазепа
Марiє, серце,
я старий...
Марiя
Не наговорюйте на себе!
I не кажiть менi про те…
Такi думки – то все пусте.
Я вас люблю, клянуся небом!
Мазепа
Марiє,
я ж увесь сiдий...
Марiя
Та то вам, Гетьмане, здалося!
То срiбло мiсячне вплелося
У ваше смоляне́ волосся...
Мазепа
В лiтах я... в присмерку...
в жалю́...
Марiя
Мiй Гетьмане,
я вас люблю!..
Мазепа
I я люблю́ тебе...
о, Боже!..
Марiя
Вiн знає, що таке любов,
І Вiн нам, Гетьмане, поможе...
Хай небо, луг, i там – рiка
Потвердять, що моя рука
Їдному вам належать може!
Мазепа
Марiє, що ж менi робити?
Я безпорадний, як дитя...
Не смiю я тебе любити!
Вже скiльки там того життя
Менi зосталося дожити...
Марiя
Напраснi цi печалi вашi:
Вже скiлько буде – стiлько й наше...
(десь неоддалік ґерелицею ідуть дівчата,
і розлягається пісня:)
Злiталися бiлi птицi
До твоєї хати,
Опускались на подвiр'я,
Пшона поклювати.
Тi клювали, тi ходили,
Третi пили воду.
Задивлялись дiвки гожi
На козацьку вроду.
Вже й чимало назлiталось,
Все пшоно зiбрали -
Грали в дворi веселої
I сумної грали.
А як став ти на порозi,
Щоб вiтати милу,
Сполохалась бiла зграя
I знялась на крила.
Б'ється зграя! Рветься в небо!
Тiльки пiр'я лине.
Набилося того пiр'я
Тобi у чуприну...
Не журися, мiй соко́лю,
Що чуприна бiла -
Лiтам твоїм пшона всиплю,
Стiльки того дiла!
Позбираю біле пiр'я
Та й наб'ю перину!
Заплуталось моє серце
У бiлу чуприну...
Мазепа
Марiє, серце, вже пора,
Бо пiзно. Кинеться шукати
Тебе стривоженая мати,
Ходімо, проведу до хати.
Марiя
Та, Гетьмане, я мушу знати:
Ми будем бачитися з вами?
Мазепа
Марiє,
дай прийти до тями...
Марiя
(розпачливо)
Без вас – усе менi тюрма!..
Мазепа
Та вже ж, голубонько, нема
Для мене на цiм свiтi щастя,
Окро́ми, як твоя любов...
Марiя
Коли ми стрiнемося знов,
І де,
Ясновельможний пане?..
Мазепа
Про все перекажу́ Дем'яном.
Ходiм...
Кобзар
Провiв аж до двора.
Поцiлував. I через сад
Вернувся стежкою назад...
Побрiв поволi до дороги –
Як пiсля доброго вина
Зробились неслухнянi ноги
І заплiтались об траву.
Поник Мазепа. Наче з бою
Бреде без стежки навмання –
Позбувшись волi i коня,
Вертає пiшим до покою...
Ще й заблукав посеред трав –
Цей бiй вiн сам собi програв...
...Безумнi i щасливi мрiї
Заплутались в сумнi думки,
Пекучий жар у грудях тлiє –
Розбилось серце на скалки́
І запалало, як свiчки,
Пред чистим образом Марiї!
Марiя
(сама у дворi)
В душi, як великодний дзвiн –
Вiн-н-н!.. Вiн-н-н!.. Вiн-н-н!..
Густу, як нiч, печаль згойдну́в –
Був-в-в!.. Був-в-в!.. Був-в-в!..
У бе́зладi свавiльних дум –
Сум-м-м!.. Сум-м-м!.. Сум-м-м!..
Лякає привидом буде́ннь -
День-нь-нь!.. День-нь-нь!.. День-нь-нь!..
Вiн-н-н!.. Був-в-в!.. Сум-м-м!.. День-нь!..
Він-н - сон-н
Він-н - сон-н...
Небайдужі читання небайдужих людей ЇМ - героям... - лише на користь. Ви й самі знаєте Клайв Льюїс колись сказав: "Я написав те, що хотів прочитати. Ніхто цього не писав, довелося самому". От і пишемо, і читаємо...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хіба можна відібрати ЛЮБОВ?? Можна відібрати лиш можливість її виявляти. Справжня ЛЮБОВ не вмирає, не дається відібрати, а несправжня - то і не любов, а так, подоба...
А слово яке гарне: "до складирук"! Уперше зустріла, візьму на озброєння.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
людину, здібну ЛЮБИТИ, справді неможливо позбавити такого Дару, такої прекрасної здібності - нічим і ніким... цілком погоджуюся з Вами, пані Анно...
до складирук - так, особливе слово - від мами його колись почула, більше ніде не зустрічала - і у словниках його немає... але у нашому Академічному тлумачному багатотомному немає слова "посвітич", що недавно з"ясувала із подивуванням для себе, а також не знайшла там і слова герелиця (г - не горлове, а як у слові гедзь тут...) - таким чином, словникам нашим є іще куди рости і розвиватися, що і добре є...
дякую, пані Анно, із задоволенням читаю мою Кочубеївну спільно з Вами - хоч я її майже всю давно на пам"ять знаю...
За порадою Олі Медуниці та Алли Мегель прийшла до вас на сторінку і читаю вашу Кочубеївну.
Вражена. Особливо цією частиною. Особливо її закінченням.
Дякую за такий великий і важкий труд.
Йду читати далі.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую сердечно за слова животворні Ваші. Радію, що приймаєте "Кочубеївну" мою. Вітання щирі Вашим порадницям -- Олі й Аллі -- то два янголи-хранителі моєї Мотрі-Марії...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я відверто щаслива, що Вам подобається, як Іван і Мотря розповіли мені про цю їхню потаємну розмову, а я, дай Бог, достеменно переповіла...
радію Вашому візиту
Читаю творіння Вашого серця.
Чекала - щиро - УВЕСЬ твір - щоб потім -тобто тепер - прочитати ВСЕ від початку до кінця: бути з Вашими героями на одному подиху.
Історія кохання Івана і Мотрі досить відома...
Аж ось у Вас, у Ваших поетичних Образах мене настільки поглинули Ваші герої - не як історичні постаті, а як живі, рідні, зрозумілі.
Вони - об'ємні, справжні, дихають поруч.
Дякую Вам!
Читаю далі...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви ж знаєте, люба моя пані Ольго, що сердечною любов*ю Вашою до Мотрі та Йвана Ви осяваєте і освячуєте місцину, де мешкають тепер душі їхні... там, над їхніми головами зоріє і міниться зараз чисте світло -- це наша з Вами молитва за спасіння кохання чистого їхнього, наше ходатайство за них перед Всесвятим... Дякую Вам, і дай Вам Боже всього найкращого в цьому і наступному житті...
А ця частина взагалі неперевершена за своєю експресією почуттів! Повірте,не даремно Ви оприлюднили цей поетичний шедевр(я якраз прочитала Вашого листа,відпишу трохи пізніше,бо збираюся на День народження до племінниці та й Інтернет-зв'язок зараз дуже поганий... )Прекрасний діалог між закоханими Мотрею і гетьманом! Чуттєвість,відвертість і нестримний душений політ!..
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
поцілуйте племінницю, гарно погостюйте... щасти вам... дякую за слова ваші...